«Золота розколина Чумацького Шляху» (Львівський театр ляльок)

Перформативне читання п’єси для театру форми 7+, яка створена за мотивами повісті Кендзі Міядзави «Ніч на Галактичній залізниці», японської легенди «Танабата» та естетичних і мистецьких традицій Японії.

Автори

Юлія Білинська /Валентин Гура

Режисура: Юлія Білинська, Антон Бальков
Музичний супровід: Анжела Семчук (бандура), forgotten dreams // dark ambient music mix
Перформатори: актори Львівського театру ляльок — Ірина Остюк, Анжела Семчук, Антон Бальков.

Особливе місце у перформативному читанні займає цифрова візуальна айдетика. Для створення візуальної атмосфери проєкту використано технології штучного інтелекту (AI). Цифрові образи не ілюструють текст буквально, а продовжують його метафоричну мову, створюючи простір між сном, пам’яттю, театром і небесною подорожжю.

«Золота розколина Чумацького Шляху» — це розмова про втрату без прямолінійності. Про те, як дитина може поступово навчитися жити поруч із порожнім місцем, не заповнюючи його вигаданим поверненням. Про пам’ять, яка не зупиняє життя, а допомагає йому продовжуватися.

Це історія МікО — дитини, яка переживає втрату матусі. Після того як розбивається улюблена чашка із зображенням Чумацького Шляху, уламки несподівано стають початком подорожі. Разом із загадковим Хікару — Юнаком Золотих Тіней — МікО вирушає небесною залізницею крізь низку незвичайних станцій.

Центральним образом історії є золота тріщина — відсилання до японського мистецтва кінцуґі, де розбиту кераміку відновлюють золотим лаком. Тріщину не приховують: навпаки, її роблять видимою, перетворюючи пошкодження на частину краси предмета. У п’єсі цей принцип стає метафорою пам’яті та людського досвіду. А Чумацький Шлях, наскрізний дієвий образ - стає дорогою між світами, знаком пам’яті, розлуки й можливості зустрічі.

Японська легенда «Танабата» та образи з творчості Міядзави вступають у діалог з українським відчуттям зоряного неба, дороги, дому та пам’яті про близьких.

Цей проєкт пропонує українському глядачеві зустріч із японською культурою не як із далекою екзотикою, а як із живою художньою мовою, у якій крихкість може бути силою, тріщина — частиною краси, а пам’ять — світлом, що допомагає рухатися далі.