Балада про украдене щастя

Все почалося з пісні. Народна балада про Шандаря, його кохану та її чоловіка Николайка, записана 1878 року, свого часу торкнулася Івана Франка й стала основою для одного з найвідоміших його творів.

В основі «Украденого щастя» – на перший погляд проста й знайома історія. Він, вона і третій. Кохання, зрада, ревнощі, осуд громади та почуття, які виявляються сильнішими за правила й обставини.

Та за цією побутовою драмою приховується значно більше. Тут немає однозначно винних і невинних. Кожен із героїв водночас може бути жертвою і катом – в очах інших, одне для одного і для самого себе. Микола, Анна та Михайло опиняються у замкненому колі почуттів, із якого, здається, неможливо знайти правильний вихід.

Минають роки, змінюються покоління й декорації, але людська природа залишається незмінною. Саме тому ця історія звучить так близько й сьогодні. Тепер ми можемо підгледіти за її героями крізь вікна модульного будиночка серед гір – простору, де сімейна злагода сусідить із прихованою тугою, пристрасть стає руйнівною, а кохання приходить невчасно.

«Украдене щастя» – історія про почуття, які неможливо вкласти у прості категорії добра і зла. Про людей, які прагнуть бути щасливими, але кожен їхній крок до власного щастя може стати болем для іншого.

«Все зникне, будинки може знести повінь, ураган, потоп. Ми дуже тимчасові, немає запобіжників. А історія вічна: завжди будуть він, вона, третій. І завжди війна, злочини. Для нас, людей, це теж тимчасово, для світу – вічно».